Авторизація

Літературно-мистецьке життя Вашківців у другій половині XYIII – початку XIX ст.

Коли Буковинський край приєднали до Австрії, він являв собою великий простір святої землі, Богом забутої. Чому? Навколо – цілковите бездоріжжя, населення неосвічене. Коли хтось і зустрічався хоч трохи освічений, то читати він вмів церковно-слов’янською. Ні культури, ні просвіти, ні освіти – нічого. Австрія намагалася впорядкувати стосунки з населенням Буковини: був здійснений перепис населення, скасоване кріпосне право, але становище покращилося ненабагато. Люди не завжди могли відповісти, до якої нації вони належать. Відбувалася повна румунізація українського населення Буковини, особливо через освітню сферу. Навчання у школах велося румунською, інколи німецькою мовами. На території краю масово відкривалися корчми, шинкарні, лихварні. Це призвело до пияцтва, недбальства, незлагоди посеред людей, байдужості інтелігенції в містах, особливо в повітових осередках.

Буковинці залишалися неосвіченими, незгуртованими. Та настав час і просвітителі вирішили змінити таке становище. Про цю ситуацію дослідник А. Животко говорить так: “Лише в половині 1880 р. на Буковині помічається пробудження української національної думки. Знаходить вона своє оформлення в т-ві “Руська Бесіда”, що в цей час переходить до рук народовецьких” [8, с. 144]. 26 січня 1869 року на Буковині виникло товариство “Руська Бесіда”. Члени цього товариства поставили на меті об’єднати буковинських українців, надати їм можливість відчути себе господарями краю. Це були сміливі, впевнені в своїх силах люди. Було створено перше національне культурно-освітнє товариство, яке запалило першу іскру національної свідомості й національного відродження буковинських українців. Поки з’ясовувалося, що треба створювати або відроджувати нове, минуло багато часу.

Своєю подвижницькою працею на освітній і культурній ниві, перші народні просвітителі пробуджували національну свідомість широких верств буковинських українців. Учасники залучали їх до активної громадської та суспільно-політичної діяльності у новостворених культурно-освітніх та учительських товариствах.

Про остаточне сформування “Руської бесіди” пише Іван Снігур у статті “Трьом братам”, надрукованій у газеті “Час”. 1884 року товариство остаточно сформувалося й визначилося. Завдяки щирим українцям Єротею Пігуляку з братом Юстимом, Омеляну Поповичу та багатьом іншим при “Руській Бесіді” були створені товариства “Народний дім”, “Українська школа”, співуче товариство “Боян”. Ще на початку 1884 року постало питання про створення “Театрального товариства” [17, с. 4]. Члени “Руської Бесіди” для того, аби їхня праця не повністю зосереджувалася на центральних філіях, вирішили у 1894 році передати частину своєї праці людям з повітових міст, які б заснували в себе філії товариства.

У праці «Ілюстрована історія “Руської Бесіди в Чернівцях” в розділі “Філії Руської Бесіди” йдеться про заснування філії товариства “Руської Бесіди” м. Вашківцях. Тут же повідомляється про роботу філії: “Філія скликує по можливості кожного місяця зібрання членів для наради в справах просвітно-економічних свого повіту, уряджуючи рівночасно відчити і музикально-декляматорські вечерки; уряджує господарсько-промислові і етнографічні вистави; закладає в своїм повіті читальні, веде нагляд над ними через відпоручників і старає ся о їх розвій; жадає від них справозданя о їх розвою і потребах, як також приходить їм в поміч радою і чином; старає ся придбати фонди для “Руської Бесіди”” [3, с. 33].

Але здійснити наміри товариства виявилося не так то легко. У повітах було дуже мало людей, охочих до праці. У 1904 р. засновано філії “Руської Бесіди” у Вашківцях і Кіцмані. Детальніше про філію товариства у Вашківцях зазначено у праці “Ілюстрована історія “Руської бесіди” в Чернівцях”, а саме в розділі 11 “Філії Руської Бесіди”. Спочатку до філій входили: Спинул Н. (голова), Никорович Н., Петровский Л., Чаховский В., Герасимович І., Руснак Д., Попович Т.. Потім до них приєднався Стрийский Є.. За час існування філії було 10 засідань. До філій належали 2 читальні і 33 поодиноких осіб. Філія вибирала такі часописи: Буковину, Руску Раду, Буковінер Пост, Діло, Комара, Рутеніше Реві, Арбайтер Цайтунг, Літературно-Науковий Вістник. Було створено бібліотеку, у 1905 році, до неї входили 300 книг, які часто читали селяни. Філія дала початок музичному товариству “Боян” у Вашківцях [3, с. 34]. Про перших засновників філії збереглося мало інформації.

Театральне мистецтво достатньо активно розвивалося у Вашківцях. У березні 1884 року в Чернівцях утворилося “Перше руське драматичне товариство”, головою якого став С. Воробкевич. Театральне товариство очолило роботу з пропаганди світових зразків драматичного мистецтва. Пізніше в роки окупації краю румунськими військовиками постановка вистав набрала особливого значення в умовах тотального переслідування української мови та культури. Центром такого подвижництва стало містечко Вашківці, де 1928 року театральні аматори подарували мешканцям містечка чимало драматичних вистав. Багато зроблено в справі поширення та утвердження української освіти. Культурний розвиток міста гальмувався політикою австро-угорських властей. Протягом тривалого часу у Вашківцях існувала лише одна приватна початкова школа, відкрита в 1788 році, вчителем у тій школі був малограмотний дяк. Державну початкову школу було відкрито тільки в другій половині XIX ст.. У 1869 році з 275 дітей шкільного віку її відвідувало 27. На початку XIX ст. в місті налічувалося три початкові школи, де навчання велося німецькою, польською й українською мовами. Жодного середнього навчального закладу тут не було.

Про зародження освіти на Буковині пише А. Жуковський у праці “Історія Буковини”: “Почавши з 1785 р., засновується на Буковині низка громадських шкіл, серед яких одні з перших: у Сереті, Чернівцях і Сучаві – 1785 р. … в 1788 р. у Раранчу, Кіцмані, Вашківцях і Фратівцях. В цих школах, крім німецької, вчили переважно “молдавську мову” і тому школи на Буковині від самого початку

Ці заклади не користувалися великою популярністю в населення. Катехизми і букварі, прислані з Відня, були невдало перекладені з сербської мови. Читанки були написані румунсько-німецькою мовами, що свідчило про очевидну румунізацію, котру уряд провадив через школу.

У 1887 р., за ініціативою О. Поповича, засновано товариство “Руська Школа”, яке він очолював протягом перших чотирьох років. Від 1891 р., аж до 1914 р. головою товариства був мовознавець і педагог Степан Смаль-Стоцький. У 1910 р. товариство перейменовано на “Українську Школу”. Воно у 1912 р. налічувало 12 філій по цілій Буковині, засновувало приватні школи, а також утримувало дівочу учительську гімназію в Чернівцях та реальну гімназію у Вашківцях. 8 травня 1910 р. у Вашківцях відбулися народні збори, де жителі заявили, що їм потрібно мати руську реальну школу. Лише у 1912 році уряд дозволив відкрити приватну реальну гімназію, яку її організатори назвали іменем Т. Г. Шевченка.

Товариство “Руська Школа” видавало однойменний педагогічний журнал, влаштовувало педагогічні курси для вчителів, друкувало шкільні підручники. У містах, де спочатку діяли німецькі школи, згодом з’явилися й українські. Видавництво “Руської Школи” наштовхнулося на значні труднощі. Видавати чотири номери щорічно не вдалося. Однією з причин цього стала байдужість української інтелігенції.

З 1895-1914 року – переломний момент у розвитку українського шкільництва, своєрідний ренесанс української школи на Буковині. Такі позитивні зміни не могли не позначитися на навчальній галузі міста Вашківці. Призначення О. Поповича референтом буковинської Шкільної Ради (1892-1912), створення окремого інспекторату для національних шкіл у 1910 році і призначення відомих активістів національного руху на посади повітових інспекторів (Вижниця – Василь Чаховський, Вашківці – Микола Спинул, згодом Михайло Ронгуш, після нього – Сергій Канюк) сприяло фундаментальним змінам у становищі крайової освіти.

Відкриття української гімназії у Вашківцях було само по собі позитивним явищем. Однак ця гімназія, де плата за навчання була досить високою, обслуговувала потреби лише верхівки міста та навколишніх сіл. Для дітей та бідноти її двері були зачиненими. Для них залишалась можливість засвоювати “науку” в ремісничій кошикарській школі (тут вчили робити вироби з лози), відкритій у місті 12 лютого 1904 року. Журнал “Промінь” у 1905 році констатував, що в галузі освіти “Вашківський повіт належить до найбільш занедбаних…”. Думка про заснування української середньої школи у Вашківцях виникла ще 1904 р. на засіданні товариства “Руська Бесіда” у Вашківцях. Цю думку знову піднесли в 1910 р. і після довгих нарад і приготувань 27 червня 1912 р. засновано у Вашківцях Приватну Реальну гімназію. Найбільше заслуги у цьому мали Юрій Лисан, Сергій Канюк та ін. Школу розміщено у великому будинкові народної школи.

У 1918-1933 рр. директором гімназії був Михайло Дашкевич – відомий педагог, письменник. Народився 6 вересня 1875 р. в селі Сергії Путильського району Чернівецької області. Учителював у буковинських селах Ревна і Шепіт. Друкувався з 1902 р. в чернівецьких газетах “Буковина”, “Руська рада”, альманасі “На шляху”. Він є автором оповідань “Добре, що хоть разом”, “Святий вечір”, “Сліпець”. Писав вірші. Помер 22 липня 1948 р. в румунському місті Римніку-Вилча [19, с. 19].

Автор Іванчак Тетяна


© 2010-2018   Андрій Перепелиця

На верх