Місто Вашківці

Вашківці (Romanian: Vascauti, German: Waschkautz) - місто, що розташоване у Вижницькому районі, Чернівецької області. Вперше згадуються у 30-х роках XV століття під назвою Васківці (назва походить від імені Васко).

1. Приїхати в місто Чернівці.
    1.1 Із автостанції дріждзавод: сісти на маршрутні автобуси в напрямку: Вижниця, Вали, Бережонка, Карапчів (Будь-який, що їде через Вашківці). Приблизний графік руху - кожні 20 хв.
    1.2 Із залізничного вокзалу: сісти на тролейбус №3 або №5, або на будь-який маршрутний автобус, що рухається в напрямку Дріждзавод, вийти на зупинці "Дріждзавод". Прийти на автостанцію, сісти на маршрутні автобуси в напрямку: Вижниця, Вали, Бережонка, Карапчів (Будь-який, що їде через Вашківці). Приблизний графік руху - кожні 20 хв.
    1.3 Із Центрального автовокзалу: Пересісти на Маршрутний автобус Вижниця-Чернівці, або сісти на тролейбус №3 (чи маршрутний автобус), який рухається в напрямку Дріждзавод. На території автостанції Дріждзавод сісти на маршрутні автобуси в напрямку: Вижниця, Вали, Бережонка, Карапчів (Будь-який, що їде через Вашківці). Приблизний графік руху - кожні 20 хв.   Розташування: Західна Україна
  Рекомендований сезон відвідування: у Вашківці їдуть під час православних свят на Аннину гору або взимку на Маланку
  Головна вулиця: вулиця Першотравнева
  Обов'язково зробити: піднятися на Аннину гору, побувати в Свято-Анниному жіночому православному монастирі, відвідати Вашківці на Маланку (13-14 січня)
  Особливості: Вашківці відомі своєю Анниною горою, на якій знаходиться православний жіночий монастир - місце паломництва багатьох віруючих православних людей, а також святкуванням Маланки, або ще як її називають по місцевому "Переберія" (святкове переодягання).
  Місцевий рельєф: практично рівнинна територія, оточена Карпатськими хребтами (~150-200м.) з Півночі,Півдня та Заходу.

Подивитись збільшену карту

Назва міста Вашківці походить від імені Васко. Документальні згадки про Вашківці починаються з 1431-го року. У 1433-му році вони були передані польським королем Молдавській державі. У складі Австро-Угорщини Вашківці знаходилися з 1775-го року, а з 1918-го по 1940-й належали Румунії. Паралельно із справжньою назвою, до другої половини дев'ятнадцятого сторіччя, для міста уживалася назва Васковці.

Також існує легенда, що за часів набігів турків і татар жила в місті дівчина Анна. Коли завойовники дійшли до Вашківців, татарин, вражений її красою, захотів одружитися з нею. Побігши до високої гори, на якій стояла невелика церква, Анна сподівалася, що Бог врятує її. Переслідувачі наздоганяли її. Кинувшись на коліна, дівчина просила у Бога, щоб земля розійшлася і заховала її від розбійників. Розступившись, земля прийняла Анну, а татарин тільки вспів відсікти шматок дівочої коси. Але вітер підхопив волосся з руки ворога і розвіяв волосся по всій горі, на схилах якої з того часу росте рідкісна трава. Волосся розвіялося вітром, а цілющу траву, що росте на схилах гори, в народі називають Аннині коси. Розгніваний татарин наказав підпалити церкву. З часом на горі побудували церкву, а на легендарному місці був поставлений кам'яний хрест.

Близько притулилась до легендарних Карпат, Вижниччина - найпотаємніший куточок передгір’я, прекрасна, неповторна, чарівна земля в своїй красі й неповторності. Серед населених пунктів Вижниччини  своєю красою і чарівністю ваблять Вашківці,що над Черемошем.  Прекрасне містечко у своїй звабливій неповторності. Та найбільше багацтво нашого міста – люди - гарні, талановиті, роботящі, співучі. Тут проживав славетний самодіяльний, художник-орнаменталіст Георгій Гарас, тут проживав композитор і музикант, що подарував світові "Черемшину" – Василь Пилипович Михайлюк.

В.П. Михайлюк – автор всесвітньо-відомої пісні «Черемшина», народився в селянській сім’ї 13 січня 1929 року у містечку Вашківці. Музика чарувала його ще змалку. Він слухав і відчував її. Тому, коли приходила осіння пора – пора толік і весіль  та вечорниць, подовгу простоював під вікнами, де відбувалися вечорниці, весілля і слухав музику та народні пісні, але не просто слухав, він ніби хотів увібрати в себе всі веселкові барви тієї музики і пісні, щоб потім, колись, як стане уже дорослим виплеснути з свого серця прекрасні пісні і подарувати їх людям усього світу.
Здобувши в 1961 році середню освіту. навчався у Чернівецькому культ-освітньому училищі, яке закінчив з відзнакою і присвоєнням кваліфікації хормейстера, керівника духового оркестру духового оркестру. Далі одинадцять років строкової та поза строкової служби в армії, де Василь Пилипович навчався грі на Валторні, трубі і баритоні. В цей час пише першу пісню «Под гармонь", яка стала улюбленою піснею полку.
По звільненні з армії керує духовим оркестром та хором Вашківецького  будинку культури, а потім стає його художнім керівником. До пізна просиджує над посібниками й репертуарними збірниками, дошукує кришталевих джерелець музики.  Саме життя вимагало репертуару для художньої самодіяльності. І яскравіють веселощами, повняться сучасним світовідчуттям Михайликові «Вашківецькі коломийки» на слова І. Кутеня, що одержали на республіканському фестивалі ІІ премію.
На завзяту працю кличе запальна «Пісня лісорубів» 1960 рік на слова І. Кутеня. Біжить і в’ється примхлива «Стежичка» 1962 рік .
Від тісної клубної сцени до підмостків всесвітнього фестивалю естрадної пісні 1967 рік у Кані, від виконання скромних самодіяльних співаків до розкотискотистого звучання звучання в устах всесвітньо-відомого співака Дмитра Гнатюка. Від широкого захоплення односельців до найвищої відзнаки міжнародного конкурсу прийшла «Черемшина».  Обидва автори - наші земляки: поет Микола Юрійчук та композитор В. Михайлюк. Проте люд земної кулі наспівує її різними мовами. Так народилося визнання, утвердив себе ще один талант народу пісня «Черемшина» написана в травні 1965 року, але вона по праву вважається королевою пісень і звучить кожен раз по- новому.  Вічно квітуча, п’янка і не в’януча. Вона завжди по- новому свіжа і не повторна, а дарував їй крила наш дорогий земляк, усім добре відомий Дмитро Гнатюк. Не менш чарівною звучала вона з вуст Софії Ротару, Квітки Цісик, японського квартету «Ройял Найтс». В якій тільки країні, на підмостках яких сцен виконували дорогу серцю кожного з нас пісню, яка невдовзі стала народною. Широкою популярністю користуються і інші пісні композитора «Білі журавлі», «Заспівай Назаре» різноманітна жанрова палітра Буковинського митця в ній вокальні твори,  хорові, багато обрядових пісень.
У спів авторстві з поетом Миколою Юрійчуком написана пісня «Смерічки» 1967 рік

Навіяна весною грайливо звелась пісня «Подаруй мені Карпати», яка  своєю ліричністю чарує і кличе до вічного кохання, до добра.  Одна за одною були написані нові пісні: лірична «Верба», пристрасна «Мальви»,  «Кладочка», «Буковинський вальс», «Аничка».
У творчому доробку Василя Пилиповича є твори для дитячого виконання на слова В. Морданя написано пісні: «Ранок», «Дід Омелько».
Більшість пісень композитора народились у співавторстві з Володимиром Григораком, поетом із Косівщини. Серед них: «Вічний вогонь», «Не забудьте», « Зашуміть мені», «Карпатський вальс», «Подаруй мені Карпати», «Мальви», «Хвилинка», «Аничка», «Кладочка»,  «Рута». На слова поета І. Кутеня написано пісні: «Стежечка», «Пісня лісорубів», «Пісня про Україну», «Буковинський вальс», «Вашківецькі коломийки».
У творчій бібліотеці В. Михайлюка пісні на вірші В. Кішки: «Вашківецькій вальс», «Пісня про моє село», на слова С. Слюсарчука: «Вечори в Карпатах», «Цимбали». Під перо композитора лягли вірші Ю. Федьковича «До керманича» .
В. Михайлюк є автором тексту і музики «Гімн Вашківецькій гімназії»,  він написав «Реквієм Назарію Яремчуку» створив цикл щедрівок, весільних пісень, творів траурної обрядовості.
З джерела народної пісні, з краси й неповторності рідного краю, із сучасного життя черпав свої натхнення композитор. Тож яким він був, автор славнозвісної «Черемшини», теплий цвіт якої і сьогодні зігріває тисячі людських душ небайдужих до прекрасного? Одночасно можна запевнити, що він був великим людинолюбцем, піснярем, який з любов'ю оспівував свій рідний край, і з любов'ю ставився до своїх краян. Він був великий ентузіаст своєї справи, дарував людям тепло і щирість свого серця. То була скромна, чуйна, добра людина, котра ніколи не писала за вказівкою, а тільки за велінням свого серця.
Його пісні – то усе його життя, переткане радістю і сумом. Вони наче той гуцульський килим насичені кольорами сонця,   весни і любові. Композиторська діяльність Василя Пилиповича високо оцінена почесним званням «Заслужений працівник культури України», є лауреатом обласної літературно-мистецької премії імені С. Воробкевича. Почесний громадянин міста Вашківці. У травні 1996 року відбувся творчий концерт В. Михайлюка, який пройшов з надзвичайним успіхом. Ми пишаємся, що «Черемшина» ,яка народилась у Вашківцях чарує своєю мелодією не тільки українців, вона не сходить з підмостків сцени багатьох країн  світу. В його піснях дзвенять струмочки, чується шепіт вічно-зелених смерічок. А на наших долонях пам'яті про нього, теплиться духмяний цвіт всюди буяючої, омитої вранішньою росою «Черемшини».

Рамон Гнатишин народився в родині емігрантів з України. Його батько - Джон (Іван) Гнатишин був канадським сенатором, вихідцем з Вашківців. Рамон Гнатишин служив у Королівських повітряних силах. Навчався в Університеті Саскачевану та мав юридичну практику в цій провінції до 1974 року, коли був обраний до Палати Общин Канадського парламенту від Консервативної партії. Займав посади міністра енергетики у 1979-1980 роках та міністра юстиції у 1986-1988 роках. 14 грудня 1989 року за рекомендацією прем’єр-міністра Гнатишин був призначений генерал-губернатором Канади. Він склав присягу 29 січня 1990 року. Генерал-губернатор Канади не має значної політичної ваги, втім великою є роль генерал-губернатора у громадському житті. Рамон Гнатишин значною мірою сприяв популяризації інституту генерал-губернаторства. За Гнатишина офіційна резиденція генерал-губернатора Ридо-Холл була відкрита для огляду туристам. Гнатишин заснував Премію генерал-губернатора у галузі мистецтв. За перебування на посту він прийняв 26 голів держав, зробив більше 1200 виступів. У березні 2004 року Уряд Канади випустив поштову марку з зображенням Рамона Гнатишина.

Тут народився та проживав Георгій Гарас - видатний художник-орнаменталіст (1901 – 1972 роки). Усе своє життя він присвятив збиранню барвистих народних вишивок рідного краю, аналізував, намагаючись зрозуміти саму душу буковинської орнаментистики. На основі вивченого та побаченого, Георгій Гарас створив понад 2 тисячі композицій, багато з яких набули популярності серед майстрів буковинських вишивок та килимарників. Предметом особливого захоплення майстра було народне мистецтво вишивки. За його орнаментами створювали вишивки навіть прихильниці народної творчості серед української діаспори в Канаді. При в’їзді до міста з боку с. Чорториї знаходиться музей-садиба Георгія Гараса. Творчою музою Георгія завжди була його дружина Євдокія, яка втілювала його задуми в життя. Разом вони залишили після себе тисячі візерунків, а саме вишиті і ткані рушники, подушки, гардини, скатертини, доріжки, сорочки. Все це зараз можна побачити в музеї Гараса, відкритому у 1972 році. 30 років Євдокія Гарас була оберегом музею-садиби.

Про колишню велич Вашківців нагадують нам світлини австрійського періоду: тоді, на початку ХХ століття, Вашківці дійсно можна було назвати містом. Сьогодні це просто один із занедбаних куточків Буковини, якій не залишає майже ніяких вражень (якщо, звичайно ви приїнали не на Маланку 14 січня).

Листівка ХХ століття