Пісні Василя Михайлюка

Знов зозулі голос чути в лісі,
Ластівки гніздечко звили в стрісі.
А вівчар жене отару плаєм,
Тьохнув пісню соловей за гаєм

Приспів:
Всюди буйно квітне черемшина
Мов до шлюбу вбралася калина.
Вівчара в садочку,
В тихому куточку,
Жде дівчина, жде.

Йшла вона в садок повз осокори,
Задивилась на високі гори,
Де з беріз спадають чисті роси,
Цвіт калини приколола в коси.

Приспів.

Вже за обрій сонечко сідає.
З полонини їй вівчар співає:
— Я прийду до тебе, як отару
З водопою зажену в кошару.

Приспів.

Ось і вечір, вівці біля броду
З Черемоша п'ють холодну воду,
У садочку вівчара стрічає
Дівчинонька, що його кохає.

Приспів.

З неба ясні зорі падають у трави,
Стигнуть яснобокі яблука в саду.
Глянь, моя кохана, місяць кучерявий        |
Задививсь на твою вроду молоду.            | (2)

Задивився місяць, чом же я не гляну?
Чом очей на тебе сміло не зведу?
В нас серця достиглі, в нас серця весняні, |
І єдина стежка в нашому саду.              | (2)

То ж підемо разом по стежині в парі,
Де роздолля квітів, де пшениць прибій.
Чи мені забути твої очі карі?              |
Ті, що я навіки в душу взяв собі.          | (2)

Чи мені забути вечори в Карпатах?
І дзвінкі дівочі ніжні голоси.
Глянь, моя кохана, зорями у травах         |
Квітнуть наші долі в пахощах роси.         | (2)