Авторизація

Письменник Ярослав Кузик: вірш про Вашківці

Ярослав Кузик
З віків служить домом,
Присіло, мов птах,
Містечко відоме,
Звичайно, в світах.
Можливо, що спазмом
Десь вхопиться сум. -
Приваблює назва
Допитливий ум.
Відсієм полову -
Життя ж - не Едем, -
Про Вашківці мову
Свою поведем.
Хіба ж то крендель?
Хіба всеодно?
Згадаймо легенду
Добірне зерно.
Почнімо з далека. -
Є досить причин.
Згадаймо переказ,
І то не один.
Важливі моменти
Прояснюють суть. -
Ще ж є документи...
Щоб їх не минуть!
На римські календи,
Більш давній мотив:
Вважається легенда,
Що Васко тут жив.
Далека дорога...
Коли то було!
Що місто від нього
Імення взяло.
Словами зав'яжуть
Щоб час то не стер.
А "Васківці" каже
Десь хто і тепер.
Донеслося вісток:
Дійшло без наук. -
Переказ про місто
Писав Іванюк.
Прадавні пастелі:
Хатки. Глибічок.
Бо перші оселі -
В долинах річок.
Туди, де поближче
До трав і до води...
А "вишківці" - вищі
Місця та горби.
Життя так тривало:
Як повінь - біда.
Сюди ж не сягала
Весняна вода.
Хто зна, де миліше?
Не можна без втрат.
На "Вишківцях" більше
Постало вже хат.
І повінь, і спека...
То так, далебі?
Жилося не легко,
Завжди в боротьбі.
Мов біла ромашка,
Що рвуть пелюстки.
У бідності в а ж к о
Лічити роки.
Не з крику, не з грому
Це мій пієтет. -
Можливо, у цьому
І назви секрет.
Хіба з компліментів
Чи з оди слівцю?
Нема документів
Про назву оцю.
Чи ж то помисливі
Правдиві вуста?
Ймовірність, можливість
Дорогу верста.

        ІІ
Тополі у полі:
Напруга, як лук...
Тут вчився у школі 
І Миколайчук.
Крутими плаями
Ішов до сердець
Актор, наш краянин,
Відомий митець.
Такої перлини 
Не знищить й канчук.
Букет "Черемшини"
Зірвав Юрійчук.
Проніс це, як мрію.
Душа ж бо жива.
Слова не старіють,
Як пісні канва.
Трудився немало -
Хіба ж то без мук?
А музику вдалу
Дібрав Михайлюк.
Живеться натхненно.
Шукається звук.
Працює пісенно
Василь Михайлюк.
У звуки пірнає:
Нема перешкод.
Народ його знає 
І любить народ.
Кохається в слові
І строга, й м'яка...
Бо ж вірші чудові
Складає дочка.
Не з світу поганського
Чи з прикрощів літ
Івана Бажанського
Врізався слід.
Напевно, знаменно:
Хотів цього Бог,
Що він і письменник,
Що він - педагог.
Життя йде невпинно
Між вдач і невдач.
Він - добра людина,
Суспільний діяч.
Змирився нападник,
А потім і зник.
Бажанський - порадник,
Людей захисник.
Поезія - крила:
В душі не згоря.
Зоря Колотило. 
І в слові - зоря.
Хіба ж то на шкоду
Мережить рядки?
Хіба ж на догоду
Складає казки?
Хіба ж білоручка,
Як праця без меж?
Бажанського внучка -
Письменниця теж.
Достатньо наснаги

І добрий посів.
Вартує поваги
Сім'я Гарасів.
Це слово не ложне,
Немов борозна.
Георгій - художник,
Що світ його зна.
Мистецтво займає:
Узори живі.
Орнаментів має
Десь тисяч зо дві.
В малярстві не впинний:
Усе для людей. -
У хаті родинній
Працює музей.
Узори як співані:
Ромби, зірки...
Музей його імені -
Перший такий.
Добро не мліє,
Палає вогонь...
Жона Євдокія - 
Хранитель всього.
Свй дух виливає,
Відсутній обман. -
Вона ж вишиває.
Теж маєталант.
Не зичене, власне,
Як небо й спориш...
Зростає прекрасне,
Цей світ дивовиж.
Вродився не гостем.
Життя - не буфет.
І брат його, Костя,
Умілець, поет.
Боровся за рідне:
Це - міра вини.
Знавець і дослідник
Він старовини.
Це найважливіше
Між диму заграв. -
Три збірочки віршів
Колись написав.
Думки переймає,
Як гомін лісів.
Ще спогади має
З буремних часів.
В цім світі не тісно
З води і роси.
У Вашківцях, звісно,
Ще є Гараси.
Душевно не скупо,
Осердям - запал.
Письменників група
Творила журнал.
Не брали з полички
Бо творчість із мук,
Брати Карбулицькі,
Діброва, Синюк.
В людському огромі
Не згас, мов сірник.
Під назвою "Промінь"
Був двотижневик.
Як добрі основи,
То є глибина.
Євген Максимович -
Фігура значна.
Талантом не бідний:
По вінця, по креш.
Він вчився у Відні,
В Італії теж.
Ведучії риси -
Душевний оплот.
Бо це - живописець,
Бо це - патріот.
Вертали додому,
Як в річку струмки.
У місті оцьому
Були й Канюки.
Трудились не мало:
Думок океан.
Тут мати писала
Про долю селян.
Не злинули в вирій:
Душа в них жива.
Про дувбуша щирі
Сказала слова.
Зі словом пізнався
І ним був багач...
Тут син починався
Як вчитель, діяч.
Як сунеться горе
То б'є батогом. -
Лишилися твори
Прозові його.
Русалки і меви
Вели між отав.
Михайло Дашкевич
Тут теж працював.
Рідня без оскоми -
Гуцульський букет.
Він менше відомий
Прозаїк, поет.
Як спраглому кварту
Водиці подать.
Так. Все - таки варто
І цього згадать.
Жага невловима
Вела у путі.
Це постать значима
В культурнім житті.
Зумів ухопити
Жар - птиці крило
Різьбяр він і вчитель.
Це - Курик Дмитро.
Немає зажури:
Від Бога талант. -
На ниві культури
Трудився Кішкан.
Наснажився в слові
Між бур і порош. -
Є твори прозові
У нього також.
Життя - не провалля.
У кожного дар.
А Торшина Галя -
Металу різьбяр.
В Чорногуз Олени
Твори над усе.
Вона гобелени
По - мистецьки тче.
Грайливі та плавні
Ці рухи не вмруть.
Традиції давні
У танці живуть.
Й на хвильку не сіли:
До праці привик
Досвідчений, вмілий
В них керівник.
У русі невпиннім
Усмішок яса.
Це все "Черемшина",
Це танцю ансамбль.
Ставний, молодецький.
Що прагне висот.
Це Орест Сірецький -
Знавець, патріот.
Від Бога знамення
Немов пієтет,
Бере тут надхнення
І "Скриня", дует.
Серця відігріли:
Зірки на чолі. -
Бо звідси злетіли
В піснях журавлі.

        ІІІ
Чи дякувать Богу?
У поті чола
Тернисту дорогу
Освіта пройшла.
З старань опікунських
Не стримав багнет
З австрійських, румунських
Прорвалась лабет.
Пропало ординське...
То деж ті сліди?
Жило українське
Тут слово завжди.
Не в лісі, не в тундрі,
Як в птиць на крилі,
У Вашківцях мудрі
Живуть вчителі.
Чи ж то гонористо?
Наук сіячі.
Прославили місто
Брати Деркачі.
Талант незвичайний,
Окрасою в дім.
Бо Курик Михайло
Відомий усім.
Це знаний професор,
Киянин тепер.
Наука, мов плесо.
Чи світ без химер?..
Хіба марнославна?
Ще цвіт не відцвів.
Талантами славна
Родина Борців.
У праці натхненний...
Хіба без зусиль?
Дослідник, учений
Олійник Василь.
Дорога і стежка
Підкреслюють креш.
А ще Гавалешко
Є гордістю теж.
Наука - не меса:
Нелегкий це шлях.
Він здавна професор,
Живе в Чернівцях.
Добитись. Не здати
У плетево мук. -
ХІба всіх згадати
На нивах наук?
В належній пошані,
Мов хліб на столі,
Гнатишини знані
По усій землі.
Відкриють, пізнають,
Не все без обмов.
Їх Вашківці знають.
Їм шана й любов.
У Божій хустині -
Сказати пора:
Окраса, Святиня -
Аннина гора.
Хіба постаріє?
І вже не німа.
Вона височіє,
Духовність трима.
Хіба хто осудить?
Хіба це нове,
Що Вашківці любить,
До Бога зове.
Це міста сторожа,
Де дух не зачах.
Бо сила тут Божа,
Що знана в світах.
Хіба - то здається?
Казав же нам Спас:
- По вірі дається
І кожному з вас.
Хоч є вишиванка
І танцю вогонь,
Візитка й Маланка
У міста цього.
Бо кожного січня
Це свято гряде.
Вона споконвічна:
Від предків іде.
Хіба то осудна
Енергія, рух?
Критична та мудра
Це Вашківський дух.
В "полон забирає"
Вона без прикрас.
Фантазія грає
У масках всякчас.
А більше літ двісті
На зло всій біді
Кінчається дійство
Купанням в воді.
Хіба - то старіє
Маланчин азарт?
Ніхто не хворіє,
Отримує гарт.
Багате за змістом:
Не збили громи
Це Вашківці. Місто,
Славетне людьми.

                  18.08-23.08, 12.11-14.11.2001 рік


© 2010-2017   Андрій Перепелиця

На верх