Історія міста Вашківці

Історик Є. С. Приходько так описував це місто
Вàшківці (до другої половини XIX ст. паралельна назва Васківці) — місто районного підпорядкування. Розташовані на правому березі р. Черемошу, на залізниці й шосе, за 32 км на північний схід від м. Вижниці. Населення — 7 тис. чоловік. Міськраді підпорядковане також село Волока.
На території міста, в урочищах Монастирці, Руді і Білій Горі, виявлено залишки трьох ранньослов'янських поселень черняхівської культури (II—VI століття). Рештки поселення XIV століття знайдено в центрі міста, на лівому березі річки Глибочка. Назва міста походить від особового імені Васко.

Перша письмова згадка

У грамоті польського короля Владислава Ягайла від 13 грудня 1433 року говориться про передачу Вашківців молдавському воєводі Стефану: «А Васковцы Стецку воеводе отписали есмы к волоской земле, а и с тым со всем што к тому селу здавна прислушает». Останні слова — яскраве підтвердження того, що село виникло задовго до опублікування цитованого документа.

Протягом наступного періоду володарі Вашківців часто мінялися. Світські і церковні феодали дарували,ділили, обмінювали село разом з його населенням. 342 роки (з 1433 по 1775 року.) Вашківці перебували у складі Московської дерожави, а з 1775 року - входили до Габсбурзької імперії. В цей час власниками села були брати Микола та Йордаки Русети. їх права на це село підтверджені австрійською комісією 12 березня 1782 року. 8 червня 1805 року брати Русети обмінюють свої буковинські маєтки на волоські володіння Теодора Мустаце. А у 1808 році Вашківці дісталися барону Петрино.

Протягом усієї феодальної доби основним заняттям вашківчан було сільське господарство. Крім того, вони займалися ще гончарним виробництвом. За переписом 1775 року, тут мешкало 192, а в 1784 році — 282 родини. Селяни здавна жили в жахливих злиднях, терпіли від безземелля та малоземелля. Перед революцією 1848 року їм належало лише 3780 йохів землі, а барону Петрино — 2374 йохи. 28,3 проц. селянських господарств зовсім не мали землі, а 39 проц. володіли лише невеличкими клаптиками.

Розклад феодально-кріпосницьких відносин супроводився дальшим посиленням експлуатації селян поміщиками. Якщо за «золотою грамотою» Гіки панщина визначалася 12 днями на рік, то в 1834 році поміщик офіційно довів її до 48 днів на рік. Крім того, він вимагав від селян десятину кукурудзи та інші натуральні побори.

Вашківчани брали активну участь у антифеодальній боротьбі селянства Буковини. Десятиліттями домагалися вони вільного користування лісами й пасовиськами, вважаючи їх «природним і одвічним майном общини».

В 1848 році на заклик Лук'яна Кобилиці вашковецькі селяни повстали і відмовилися виконувати панщину. Вони озброювались мисливськими рушницями, косами вилами і сокирами, виганяли поміщиків, їх слуг та урядових чиновників, захоплювали ліси, пасовища й полонини, забирали поміщицьку худобу і хліб. Наростання антифеодальної боротьби змусило братів Петрино вдатися до хитрощів. Ще до поширення урядового патенту на Буковину, вони першими в краї скасували панщину у вашковецькому маєтку.

Селянська реформа не лише зберегла в Вашківцях поміщицьке землеволодіння, але й зміцнила його: кількість землі, що була в користуванні селян, скоротилася, в поміщиків вона збільшилася на 250 йохів. Після реформи процес зубожіння і розорення селянства пішов ще більш швидкими темпами. З 1847 по 1865 рік кількість безземельних селян у Вашківцях зросла на 129 проц., а малоземельних — подвоїлась.

3 розвитком капіталізму на Буковині в житті трудящих Вашківців відбуваються певні зміни. У XIX столітті село стає центром судової округи, а з 1903 року — містом, центром новоутвореного Вашковецького повіту.

Населення міста збільшувалось. Якщо за переписом 1857 року у Вашківцях мешкало 2501, то в 1910 році — 5749 чоловік. Понад 65 проц. всього населення становили українці. Ставши формально містом, Вашківці за характером занять мешканців продовжували залишатися селом. Лише 1,5 проц. (89 чоловік) займалися торгівлею і 0,8 проц. (45 чол.) — ремеслом. Решта жителів працювала в сільському господарстві.

Початок ХХ століття - розвиток промисловості в місті

Ярмарок у м. Вашківцях на початку ХХ століття
Ярмарок у м. Вашківцях на початку ХХ століття

У другій половині XIX — на початку XX століття у Вашківцях виникає ряд дрібних капіталістичних підприємств. У 1873 році було відкрита гуральня Р. Фрейтага, а в 1900 — гуральня Ш. Гросмана і вальцовий млин А. Таца, в 1903 році — вальцовий млин Григореску, у 1911 —1912 pp. підприємцем Д. Шауером споруджується завод для дистиляції спирту.

Розорення дрібних власників і концентрація землі в руках купки поміщиків та куркулів зумовлювали посилення класової боротьби. 18 липня 1904 року, в розпалі жнив, 350 селян Вашківців та сусідніх сіл оголосили страйк у маєтках орендаря Д. Шауера. Страйкарі відмовилися збирати жито за одинадцятий і дванадцятий сніп, вимагаючи восьмого—десятого снопа.

Ще гострішого характеру набрали селянські виступи під впливом першої російської буржуазно-демократичної революції. У 1905 році селяни Вашковець, озброївшись косами, ціпами і серпами, виступили проти поміщика. Наприкінці 1905 року вашківчани одними з перших на Буковині висунули політичні вимоги. Мітинг, що відбувся у Вашківцях 24 грудня 1905 року за участю 1000 чол., прийняв рішення, в якому говорилося, що народ «жадає загального, рівного безпосереднього й тайного права виборчого й заявляє, що не залишить ніяких, навіть і найостріших способів у боротьбі за сим правом». Страйки сільськогосподарських робітників відбувалися ів 1906 році.

Безпросвітні злидні примушували вашківчан залишати рідне місто і в пошуках кращої долі емігрувати за кордон. З кінця XIX століття до вересня 1913 року з Вашковець до Канади емігрувало 193 чоловіка.

Культурний розвиток міста гальмувався реакційною політикою австроугорських властей. Протягом тривалого часу у Вашківцях існувала лише одна приватна початкова школа, відкрита в 1788 році. Містилася вона в непристосованому приміщенні, вчителем був малограмотний дяк. Державну початкову школу було відкрито тільки в другій половині XIX століття. За даними Юрія Федьковича, у 1869 році з 275 дітей шкільного віку її відвідувало лише 27. На початку XX століття в місті налічувалося три початкові школи, де навчання велося німецькою, польською й українською мовами. Жодного середнього навчального закладу тут не було.

Це ще більше посилювало боротьбу населення проти національного гніту. У резолюції, прийнятій на зборах 8 травня 1910 року, селяни заявляли: «Русини з В. н. Ч. (Вашківці на Черемоші) і з околиці висказують своє переконання, що конечно треба мати їм руську реальну школу в Вашківцях. Лише в 1912 році уряд дозволив відкрити приватну реальну гімназію, яку її організатори назвали іменем Т. Г. Шевченка.

Відкриття української гімназії у Вашківцях було само по собі позитивним явищем. Однак ця гімназія, де плата за навчання була досить високою, обслуговувала потреби лише верхівки міста та навколишніх сіл. Для дітей бідноти її двері виявилися зачиненими. Для них залишалась можливість засвоювати «науку» в ремісничій кошикарській школі (тут вчили робити вироби з лози), відкритій у місті 12 лютого 1904 року. З повною підставою журнал «Промінь» у 1905 році констатував, що в галузі освіти «Вашківський повіт належить до найбільш занедбаних...».

Незважаючи на національний гніт, Вашківці займали помітне місце в культурному житті Буковини. Тут протягом 1904—1907 рр. видавався двотижневик «Промінь», до складу видавничого комітету якого входили Є. Ярошинська, І. Синюк, К. Малицька, С. Канюк, І. Бажанський, І. Карбулицький. В ньому друкувалися вірші, оповідання, нариси О. Маковея, Н. Кобринської, І. Діброви, С. Яричевського; уривки з творів української класичної та переклади з російської і західноєвропейської літератури. З'являлися тут і літературознавчі та критичні статті. Журнал широко пропагував революційно-демократичні ідеї Івана Франка. Про Каменяра журнал писав, що він «ступав завсігда у першому ряду борців за волю, поступ і щастя свого люду». Багато місця відводив «Промінь» висвітленню подій першої російської революції. В ньому можна було прочитати такі статті, як «В боротьбі за свободу», «Жертви кривавих днів», «Царство тьми», «З поезії підпільної Росії». Не випадково царська цензура заборонила ввіз цього журналу на територію Російської імперії.

У Вашківцях провела свої останні роки і тут померла поетеса Зіновія Канюк (1837—1915). Проста селянка, родом з села Хлівищ Кіцманського району, вона майже 40 років складала вірші на зразок народних пісень та коломийок. Деякі її вірші друкувалися в періодичній пресі Буковини. Основний зміст поезії 3. Канюк — зображення важкого життя селянина-трудівника, сиріт і вдів, «порадою і втіхою» для яких залишалися біль і сльози. Особливо зворушливим є вірш «Сльози», що закінчується словами:

Від пана милості немає,
Хоч з бідного живе багач.
А бог високо, цар далеко,
Тому для бідних — тільки плач!

Місто відвідували відомі українські письменники Наталія Кобринська і Гнат Хоткевич, тривалий час тут учителював письменник Іван Бажанський.

Певну роль у культурному житті Вашківців відіграли філії товариства «Руська бесіда», а також «Руський народний дім», «Руська школа», «Жіноча громада», які вели освітню роботу, та музично-хорове товариство «Боян».

В роки першої світової війни Вашківці протягом тривалого часу знаходилися в районі воєнних дій. В умовах господарської розрухи різко скоротилось промислове виробництво. Через відсутність сировини не діяли маслоробні і винокурний заводи, було зруйновано паровий млин (Коли у Вашківцях діяв паровий млин, то жителі з усіх сусідніх сіл приходили сюди молоти зерно). В надзвичайно важкому стані опинилось і сільське господарство: селяни внаслідок реквізицій майже повністю позбулися робочої худоби. На 30 серпня 1916 року на всі Вашківці залишилося 27 коней і 18 волів.

Після зайняття Буковини російською армією військова адміністрація зберегла непорушними існуючі тут аграрні відносини. Незважаючи на те, що вашковецька поміщиця Ольга Фрейтак втекла разом із австрійськими військами, її маєток був збережений в цілості.

Відлуння Лютневої буржуазно-демократичної революції в Росії докотилося і до Вашківців. У березні 1917 року тут створено Раду солдатських депутатів. Заворушилися й селяни. Влітку 1917 року вони почали самочинно збирати на полях панський хліб, громити поміщицькі маєтки.

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції стала могутнім поштовхом для розгортання революційної боротьби трудящих Вашківців за встановлення Радянської влади і воз'єднання з Радянською Україною. Навесні 1918 року у місті виникає одна з перших на Буковині комуністичних груп, у створенні якої велику роль відіграв С. І. Канюк.

У березні того ж року в Вашківцях відбулися масові збори, на яких після виступу С. І. Канюка було створено земельний комітет і обрано селянсько-робітничу Раду. Влітку селянські виступи охоплюють увесь Вашковецький повіт. Селяни забирали з поміщицьких полів і лук хліб та сіно, ділили землі, руйнували поміщицькі двори.

Вашківчани брали участь і в громадянській війні на території Радянської країни. Житель цього міста М. Т. Князький воював проти білогвардійців у складі інтернаціонального загону легендарного Олеко Дундича, а потім у рядах Першої Кінної армії завершував розгром контрреволюції і загинув смертю хоробрих.

Румунська окупація

Під час буржуазно-демократичної революції в Австро-Угорщині трудящі Вашківців посилили боротьбу за ліквідацію буржуазно-поміщицького ладу і за возз'єднання з Радянською Україною. Однак на перешкоді встановлення Радянської влади стало загарбання Буковини королівською Румунією. В листопаді 1918 року румунські війська окупували Вашківці.

Згідно з рекомендаціями «Ради десяти» Паризької мирної конференції про передачу Буковини Румунії питання про вузеньку територію вздовж ріки Черемошу (мова йшла про територію Вашковецького повіту) передбачалося вирішити пізніше. Румунські окупанти, скориставшись тим, що ці землі були вже ними загарбані, інспірували «волевиявлення» українського населення, яке нібито добровільно бажало приєднання до Румунії. 20 липня 1919 року у Вашківцях було зібрано представників з усіх сіл повіту. Але витівка окупантів зазнала повного краху. Як повідомляв генеральний субінспектор поліції, «люди, що скупчилися біля примарії, почали кричати, що не хочуть бути ні під владою Польщі, ні під владою Румунії, а хочуть належати до України», молодь тимчасом організувала на вулицях міста демонстрацію протесту проти дій властей.

В середині жовтня 1919 року знову відбулися селянські збори (віче). Прибулі з усього повіту посланці протестували проти терору румунських окупантів і вимагали возз'єднання Північної Буковини з Радянською Україною. Одночасно учасники зборів протестували проти румунізації.

Період румунсько-боярської окупації був для вашківчан часом дальшого посилення соціального і національного гноблення. Румунські власті не проявляли турботи про благоустрій Вашківців та розвиток міського господарства, внаслідок чого воно перебувало у стані крайнього занепаду. На час ліквідації румунського окупаційного режиму в 1940 році у місті налічувалося 1803 двори, з яких 1460 займалися землеробством, решта — промисловістю, ремеслом, торгівлею. 24 проц. хліборобів були безземельними і 71,7 проц.— малоземельними. Сільська біднота складала 95,7 проц., середняки — 3,8 проц., куркулі — близько 0,5 проц. всього населення. Поміщикам Григореску, братам Бірнбаумам, Шауеру, Гелрайху, Гросману, Рознеру належало 613 га кращої землі, духовенству — 57 га, куркулям 110 га.

Найбільшим землевласником був вашковецький примар Григореску, якому в 1940 році належало 185 га землі, 2 житлові будинки, крамниця, 2 помешкання для наймитів, спиртозавод, млин, кузня тощо. Господарство куркуля М. Мінгайла за своїми розмірами мало в чому поступалося перед господарством дрібних вашковецьких поміщиків. Воно мало 51 га орної землі, комплекс господарських будівель, чималу кількість сільськогосподарського реманенту, коней, великої рогатої худоби тощо.

Вашковецька біднота була змушена гнути спину на поміщицьких та куркульських ланах, де панувала примітивна відробіткова система. Так, у маєтку Григореску буряки та картоплю давали людям на обробіток з половини, сіно — за третю копицю тощо. Промисловість міста складалася з кількох напівкустарних підприємств, заснованих ще в період господарювання на Буковині австрійських загарбників. Це — спиртокрохмальні заводи Григореску і Шауера, вальцьові млини Григореску і Таца.

Земельний голод, незабезпеченість іншими засобами виробництва, зростання експлуатації з боку поміщиків і підприємців, безліч прямих і непрямих податків посилювали і прискорювали процес зубожіння трудящих. Особливо швидкими темпами відбувався він у роки світової економічної кризи 1929—1933 pp. Комісар вашковецької поліції 23 січня 1931 року повідомляв про надзвичайно важке становище населення, зумовлене економічною кризою.

Зростання безробіття, зменшення заробітної плати і різке коливання цін викликали все більше невдоволення широких верств міського населення існуючим ладом. Донесення поліції 1931 —1932 pp. рясніють повідомленнями про нарікання трудящих на високі ціни на м'ясо й промислові товари, на низьку заробітну плату й мізерні пенсії. Протестували тоді не лише робітники і селяни, а й службовці залізничної станції і вчителі.

Наслідком колоніальних методів господарювання румунських окупантів були епідемічні захворювання людей на дизентерію, скарлатину, грип, кір. Близько ЗО проц. населення Вашковецького повіту хворіло різними соціальними хворобами. 15 квітня 1921 року повітова префектура повідомляла про епідемію тифу (й скаржилася, що «нікому надати населенню медичну допомогу, бо в місті не було навіть медичного пункту».

Лікарське обслуговування через непомірно високу плату для переважної більшості трудящих було недоступним! Лікар Оберлендер у 20-х роках брав за одну лише консультацію 200 лей, за виклик додому в межах міста — 400—500 лей, за прийом пологів — 2000—3000 лей (що складало вартість корови); операція виразки шлунку, завороту кишок і гострого апендициту коштувала 10 тис. лей.

Небачених розмірів набрало національне гноблення. Українцям заборонялося мати свої культурно-освітні установи й навчальні заклади. Вашковецьку українську гімназію було закрито ще наприкінці 1918 року. П'ятирічні домагання вашківчан відкрити український клуб скінчились безрезультатно. В 1930 році окупанти перейменували і назви вулиць міста, мотивуючи це тим, що вони «носять імена українських поетів, письменників, військових і серед них немає жодного румунського імені». В ролі пособників румунізації активно виступало духовенство. Вашковецький піп на догоду окупантам знищив церковні актові документи за 200 років, які незаперечно свідчили про те, що населення міста здавна було українським.

Колоніальні порядки посилювали опір загарбникам. Трудящі Вашківців не визнавали їх влади над собою, продовжували домагатись возз'єднання з Радянською Україною. 23 листопада 1924 року поліцейський інспектор повідомляв, що у Вашківцях «відбулися збори українців, на яких були присутні 300 селян. Виступаючі критикували адміністрацію за те, що не було введено навчання українською мовою... Були відправлені протести королю і прем'єр-міністру». У 1925 році поліція заявила, що у Вашковецькому повіті ведеться більшовицька пропаганда серед безробітних і дрібних службовців. Не випадково у 1936 році населення міста бойкотувало відкриття пам'ятника румунському королю Фердінанду.

Боротьбу трудящих Вашківців проти соціального і національного гноблення, за визволення від румунських окупантів і возз'єднання з Радянською Україною очолювали комуністи. В 1930 році поліції стало відомо про існування у місті двох комуністичних осередків. Один із них складався з робітників та ремісників, другий — з службовців. Вони займалися комуністичною пропагандою, поширенням листівок, викриттям реакційної політики румунського уряду. Власті негайно вдалися до репресій. 11 листопада 1931 року газета «Гласул Вуковиней» повідомляла: «Органи поліції у Вашківцях разом з жандармами, проводячи обшук на квартирах осіб, запідозрюваних у розповсюдженні листівок, заарештували кілька чоловік. Проведені обшуки дали сенсаційні результати... знайдена пачка комуністичних листівок».

Незважаючи на масові арешти, окупантам не вдалося припинити діяльність вашковецьких комуністів. В ніч на 1 серпня 1934 року у місті були поширені листівки, спрямовані проти підготовки антирадянської війни, проти загрози фашизму. Вашковецька комуністична організація підтримувала зв'язок з Кіцманською та Чернівецькою партійними організаціями, одержувала від них заборонену літературу та революційні газети. Активну участь у підпільній роботі в 30-х роках брали комуністи С. Гуцуляк, І. Гнатюк, М. Лютик та інші. Помітну роль у визвольній боротьбі трудового населення відігравала місцева організація партії «Визволення», що діяла під керівництвом комуністів.

У тяжких умовах окупаційного режиму трудящі Вашківців вели непримеренну боротьбу за своє визволення. Вони вірили, що воно прийде незабаром і настане радісний день возз'єднання з Радянською Україною. їх надії особливо зросли після того, як у вересні 1939 року по той бік Черемоша, на Покутті, була встановлена Радянська влада і місто опинилося на кордоні з УPCP.

28 червня 1940 року частини Червоної Армії принесли вашківчанам довгоочікувану свободу. Жителі міста гаряче і дружньо привітали своїх визволителів.

На той час у Вашківцях було 1803 двори, населення міста нараховувало 6518 чоловік, серед них українців — 5358, поляків — 562, євреїв — 501. Близько 81 проц. населення працювало в сільському господарстві, решта — в промисловості, торгівлі, установах тощо.


© 2010-2017   Андрій Перепелиця

На верх