Сторінками історії м. Вашківці
Історія міста Від заснуваня до ХІХ ст. |
Історія міста XX-XI ст. |
Вашківецька Січ | Вашківці і Буковина |
Культурно-мистецьке життя 18-19 ст. | Культурно-мистецьке життя 19-20 ст. |
Старі історії | Видатні люди |
Про історію міста Вашківці написано небагато інформації. Та все ж таки у багатьох дослідницьких працях згадується ця частинка Буковини. В “Історії міст і сіл Української РСР. Чернівецька область”, зазначено, що назва міста походить від особового імені Васко. Перша письмова згадка про Вашківці належить до 30-х років ХХ століття. У грамоті польського короля Владислава Ягайла 1433 року йдеться про те, що місто передається молдавському воєводі Стефану [15, с. 133].
Багато феодалів володіли містом впродовж тривалого часу. Вашківці були у складі спочатку Молдавської держави ( 1433-1775рр.), також входили до Габсбурзької імперії з 1775р. У цей період містечко належало братам Русетам, а у 1808 році дісталися барону Петрино.
Жителів краю не обминуло кріпосне право. Вашківчани намагалися протистояти експлуатації своєї праці. Тому у 1848 році активно відреагували на заклик Лук’яна Кобилиці і відмовилися виконувати панщину.
Історик А. Жуковський у своїй праці “Історія Буковини” пише, що у 1850 році був виданий закон про організацію політичного управління Буковини. На чолі її став намісник, який одночасно мав виконувати функції президента уряду, з осідком у Чернівцях. Адміністративно було поділено Буковину на шість повітів: 1.Чернівці з Садагурою і Сторожинцем; 2.Кіцмань із Заставною; 3.Вижниця з Вашківцями і Путиловом [7, с. 31].
У 1854 році відбуваються певні адміністративні зміни, які стосувалися і Вашківців. У зв’язку з розпорядженням 24.4.1854р. Буковину було поділено на 15 повітів: околиця Чернівців, Кіцмань, Заставна, Садагура, Вашківці; місто Чернівці підлягало урядові краю, а повіти – повітовим старостам [7, с. 33].
Листівка на Залізничній станції Вашківці
У 1905 році вашківчани виступили проти місцевої поміщицької влади. Автори “Історії міст і сіл Української РСР. Чернівецька область” повідомляють, що 24 грудня 1905 року у Вашківцях відбувся мітинг, на якому було прийнято рішення, що народ “жадає загального, рівного безпосереднього й тайного права виборчого й заявляє, що не залишить ніяких, навіть і найгостріших способів у боротьбі за сим правом” [1, с. 134].
Важливим явищем у суспільному житті українців на початку ХХ ст. став бурхливий розвиток молодіжних товариств. Одним з перших таких національно-культурних товариств стала перша “Січ” на Буковині, яка виникла в Кіцмані у 1902 р. Учасники “Січ” займалися гімнастичними вправами, навчалися гасити пожежі. Паралельно з цим січовики проводили велику пропагандистську роботу по селах, прагнули навернути молодь до суспільної діяльності. Про становище товариства у Вашківцях А.Жуковський зазначав: “Для координації дій місцевих “Січей” у 1904р. засновано центральний керівний орган “Союз січей на Буковині”, якому підпорядковувалися окружні союзи у Вашківцях, Вижниці, Глибоці, Кіцмані. Цей захід справив значне враження на буковинців” [7, с. 180].
Про другу буковинську “Січ” розповідає у своїй статті “Про січовий рух на Буковині” Б. Якимович. Товариство постало 4 жовтня 1903 р. у містечку Вашківцях. Зміцнювали її тут вчителі Осип Безпалко, Іван Герасимович та посол Буковинського сейму Юрій Лисан [21, с. 4].
Під час Першої світової війни Вашківці були в районі воєнних дій. У тяжких умовах окупаційного режиму жителі міста вели непримиренну боротьбу за національне визволення. Вони щиро вірили у своє спасіння. Така політична ситуація гальмувала розвиток міста. Після запеклої боротьби жителів проти поміщицької влади, Вашківці у 1918 р. опиняються під владою Румунії. Про нові події у містечку пише А. Жуковський у праці “Історія Буковини”. 5 листопада 1918 року почали приходити до Чернівців вістки про перебрання українцями влади у провінціях. Постали українські повітові управи в Заставні, Вашківцях, Вижниці. У Вашківцях зібралося велике віче з цілого повіту, яке встановило українську управу в місті та постановило домагання на утворення української армії [7, с. 96-97]. Цей період був важким в історії міста. Посилювалося соціальне гноблення населення. Буковинцям, в тому числі і вашківчанам, заборонялося мати свої культурно-освітні установи й навчальні заклади. Така негативна політика румунської влади залишила значний відбиток на розвитку культурного та освітнього життя Вашківців.
Усі ці події призвели до того, що у 1919 р. у Вашківцях відбуваються збори населення повіту, на яких було висловлено думку про возз’єднання зі Східною Україною.
У 1925 році відбуваються деякі адміністративні зміни, про них повідомляє А. Жуковський: “Новий “Закон про адміністративну уніфікацію” з 1925 р. поділяв Буковину на п’ять повітів: Чернівці, Сторожинець, Радівці, Кіцмань, Кимполунг і Сучава…Внаслідок цього перестали існувати такі, чисто українські, повіти: Заставна, Кіцмань, Вашківці і Вижниця [7, с. 116].
В “Історії міст і сіл Чернівецької області” зазначається, що 28 червня 1940 року – день нового відродження міста. Влада перейшла до рук народу. Нова влада принесла вашківчанам довгоочікувану свободу. Жителі міста гаряче вітали своїх визволителів. З 11 листопада 1940 року місто стало районним центром Чернівецької області. Початок нового життя перервала Друга світова війна [15, с. 139].
Коли 5 липня 1941 року радянські війська залишили Вашківці, прийшло нове нещастя – місто було окуповане румуно-німецькими загарбниками. Однак жителі міста не припинили боротьбу. Румунські загарбники встановили режим кривавого терору і свавілля стосовно мирного населення. Багато людей було жорстоко замучено і розстріляно на території краю.
Вашківці здавна поділені на кути: Долішній, Гнатишин, Горішній, Затепличний, Старий і Кошково.
- Старий Кут походить від перших заселень території.
- Долішній Кут було названо так тому, що він розташований біля річки Черемош.
- Затепличний Кут отримав свою назву так як він знаходиться за річкою Теплиця.
- Горішній Кут називали по-різному, (можливо тому що він знаходиться на підвищенні).
Місцевість недалеко від лісу називали Берізник або Підбилиці. Назва Берізник збереглася і сьогодні. Ще називали цю толоку “Підготар”, тобто місце під готарем (готар – це поля між селами, а підготор – частина поля, яка межує з готарем). З цієї толоки іде дорога на Вижницю. Наліво від цєї дороги, був лан багатого єврея Шауера, який чогось називався Кошковим ланом. Колись річка Черемош під час повені затопила поселення Серафинець. Потерпівшим виділили по 20 пражин (20 сотих) на Шауеровому лані, і тому, що той лан називали Кошковим, то і ту частину Вашківців почали теж називати Кошковим.
Багато змінилося з тих пір у мальовничому містечку. Сьогодні тут працює Вашківецький медичний коледж, відкрита гімназія ім. Івана Бажанського, ще є нова середня школа I-III ступенів. Культурне життя в даний час знаходиться на високому рівні. У місцевому будинку культури діє народний танцювальний ансамбль “Черемшина”, та хор.
Культурне життя історичних Вашківців було досить бурхливим. В кінці ХVІІІ – на початоку ХХ ст. на Буковині відбувалося культурне відродження. Головним його моментом було формування і пробудження національної самосвідомості, активного політичного життя і модерної української культури. Першими діячами цього вагомого процесу стали Ю. Федькович та брати Воробкевичі. Одним із активних осередків національного відродження стало місто Вашківці. Тут свою діяльність зосередили такі відомі особистості як З. Канюк, І. Бажанський, Т. Галіп, В. Михайлюк, М. Юрійчук, З. Колотило та ін. Оскільки Вашківці на початку XIX ст. були видавничим центром, то серед когорти активних діячів були і перші редактори газети “Промінь”: І. Карабулицький, І. Герасимович, С. Канюк та ін. Та ще буршливіше літературно-мистецьке життя розвивалось у Вашківцях у другій половині XIX ? початку XX ст.
Етноси, наймовірніше дані середини XVII століття (джерело)
|
|||||||||||
Румуни | Українці | Гуцули | Євреї | ||||||||
Німці | Поляки | Угорці | Липованці | ||||||||
2. Гарас М. Ілюстрована історія товариства "Українська школа" в Чернівцях. ? Чернівці, 1937. – С. 157.
3. Дмитрів Є. Ілюстрована історія “Руської бесіди” в Чернівцях (1869-1909). ? Чернівці: Руська Рада, 1909. ? С. 102.
4. Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої половини XIX – початку XX ст. – Чернівці: Золоті литаври, 1999. – С. 583.
5. Добржанський О., Старик В. Бажаємо до України! ? Одеса: Маяк, 2008. – С. 1168.
6.Дуб Р. Літературно-мистецька енциклопедія Кіцманщини. ? 2-е вид., перероб. і доп. ? Чернівці, 1998. – С. 68.
7. Жуковський А. Історія Буковини: у 2-х ч.? Ч. II., Чернівці, 1994. – С. 224.
8. Животко А. Історія української преси. – Мюнхен, 1989. ? С. 368.
9. Івасюк М. Сповідь матері Зиновії. // Буковинське віче. – 1991. – 21 груд. – С. 18.
10. Карабулицький І. Розвій народного шкільництва на Буковині. З друкарні товариства “Рускої Ради” в Чернівцях під зарядом Івана Захарка. – Вашківці, 1905. – С. 148.
11. Буковина: її минуле і сучасне // за ред. Квітковського Д., Бриндзана Т., Жуковського А. Париж – Філадельфія – Дітройт: Зелена Буковина. – 1956. – С. 956.
12. Павлюк О. Буковина. Визначні постаті 1774 – 1918 (Біографічний довідник). – Чернівці: Золоті литаври. 2000. – С. 252.
13. Піх Л. “Руська Бесіда” у просвітньо-культурному русі на Буковині // Буковинське віче. – 1991. – 5 груд. – С. 24.
14. Попович О. Відродження Буковини. – Львів: Червона Калина, 1933. – С. 126.
15. Приходько Є.Історія міст і сіл Української РСР. Чернівецька область. – К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. – С. 706.
16. Романюк М. Українська преса Північної Буковини (1918-1940 рр.). ? Львів, Фенікс. 1996. – С. 509.
17. Снігур І. Трьом братам // Час. - 2003. – № 46.? С. 18.
18. Смаль-Стоцький С. Буковинська Русь. – Чернівці, Руська Рада, 1897. – С. 326.
19. Юрійчку М. Літературно-мистецька Вижниччина. Ч.III. Вижниця. 1998. – С. 120.
20. Ющишин І. Проект на зміну шкільного закона з дня 14 мая 1869 року. – Львів, 1913. – С. 19.
21. Якимович Б. З історії УСС // Пам’ятки України. – 1990. ? № 1. – С. 702.